Забезпечимо не тільки ПРАВО, а й МОЖЛИВІСТЬ
м. Луцьк, вул. Шопена, 13
+380 (332) 29-26-29
+380 (68) 68-444-50
info@legalstandart.com.ua

Архів

Lizing Avto 11 2

Позиція ВСУ щодо несправедливих умов договору лізингу.

Запитання: У 2015 році я уклав договір лізингу автомобіля з лізинговою компанією “Еталон”. Ні автомобіля, ні грошей до цього часу так і не отримав. У лізинговій компанії мотивують це тим, що  кошти сплачені мною як комісія за організацію договору, яка згідно умов договору мені не повертається. Чи можна повернути через суд сплачені за договором лізингу кошти?


Відповідь:

За заявою адвокатів нашого адвокатського об’єднання “Правовий стандарт” Верховний Суд України на засіданні 19.10.2016 розглянув справу №6-1551цс16 про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів з ТОВ “ЛК “Еталон”.

При розгляді була сформована наступна правова позиція.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК про лізинг, наймання (оренду), купівлю-продаж, Законом «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

У переглядається справі суди встановили, що згідно з оспорюваним пунктом договору фінансового лізингу в разі розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання – 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

При цьому в разі збільшення вартості предмета лізингу лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту покупки предмета лізингу лізингодавцем для відповідності процентного розміру авансового платежу фактичної вартості предмета лізингу на момент його покупки у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту покупки предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу в момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає (пункт 5.4 договору).

Крім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, проте таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено (пункти 4.3 – 4.4 договору).

За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про те, що оспорюваний пункт 12.11 договору фінансового лізингу не підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктом 4 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Суди не врахували, що цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця , виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, порушується принцип сумлінності, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому вказана в пункті 12.11 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону «Про захист прав споживачів».

Крім того, розглядаючи даний спір, суди не встановили, чи була у лізингової компанії на момент укладення спірного договору ліцензія для здійснення фінансових послуг по залученню фінансових активів від фізичних осіб, що відповідно до статті 227 ЦК може бути підставою, при її відсутності, для визнання договору фінансового лізингу недійсним; безпідставно не застосували до спірних правовідносин норми статті 799 ЦК, яка підлягає застосуванню, не надавши оцінки відсутності нотаріального посвідчення спірного договору в розумінні норми частини першої статті 220 цього Кодексу.

Таким чином, в переглядається справі суди неправильно застосували положення статті 18 Закону «Про захист прав споживачів», статей 220, 628, 799, 806 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 4 ЦПК є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, прийнятих у цій справі.

23 124