Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 3 лютого 2016 року № 6-2026цс15 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При розгляді було підтверджено правову позицію про дію іпотеки з моменту внесення до реєстру первинного запису про неї, навіть якщо заставлене майно відчужувалось в період дії скасування іпотеки.
У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з відповідного реєстру виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в реєстр.
Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.
Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов’язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації у відповідному реєстрі.
Отже, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що під час переходу права власності на спірну квартиру до відповідача квартира предметом іпотеки не була, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 23 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» та звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить новому власнику.
