Верховний Суд у справі №562/744/17 розглядав питання про те, чи може бути відеозапис належним доказом.
Фабула справи
Особу визнано винуватою і засуджено за те, що вона, на ґрунті особистих, раптово виниклих, неприязних відносин завдала потерпілому тілесні ушкодження.
Розляд справи судами першої та апеляційної інстанції
Вироком місцевого суду особі призначено покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин. Апеляційний суд скасував вирок місцевого в частині призначеного їй покарання та звільнив засуджену від покарання у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Мотиви касаційної скарги
У касаційній скарзі касатор, зокрема, зазначала, що відеозапис є неналежним доказом. У справі відсутній дозвіл від осіб, які зображені на відеозаписі, та відсутні відомості про те, що відеозапис є автентичним, не змонтованим.
Висновки Верховного Суду
ВС зазначив, що вважає неспроможними посилання засудженої на факт відсутності дозволу від осіб, які зображені на відеозаписі, на здійснення такого запису, а також недопустимість цього доказу з огляду на висновки КСУ, викладені у Рішенні від 20.10.2011 № 12-рп/2011.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 307 ЦК фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці (в громадських місцях), на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Також колегія суддів звернула увагу, що відеозйомка здійснена потерпілим на вулиці біля паркану будинку, тобто у громадському місці. Потерпілий здійснював зйомку відкрито, неприховано, при цьому ні засуджена, ні свідки та інші учасники, зафіксовані на ній, не висловлювали йому вимогу не знімати їх. Метою зйомки було фіксування можливих неправомірних дій щодо потерпілого, що вказує на їх ситуативність.
Такі обставини виключали необхідність надання засудженою особою дозволу на проведення відеозйомки.
ВС зазначив, що посилання засудженої на Рішення КСУ № 12-рп/2011 є нерелевантним, оскільки це рішення стосується отримання фактичних даних у результаті оперативно-розшукової діяльності. Водночас, у цій справі зйомка потерпілим здійснювалася відкрито.
Відтак Верховний Суд відхилив ці доводи засудженої, а рішення суду першої та апеляційної інстанції залишив без змін.
Читайте також: Купівля квартири з боргами за комунальні послуги: чи повинен новий власник їх сплачувати?
