Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 752/4292/16-к, в якій зазначив, у якому разі настає кримінальна відповідальність за порушення заборони щодо надання неправомірної вигоди службовій особі.
Фабула справи
Чоловік, перебуваючи о офісному приміщенні, діючи з прямим умислом, вчинив пропозицію неправомірної вигоди в розмірі 10 000 доларів США члену конкурсної комісії НАБУ для проведення відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців у НАБУ, який був службовою особою відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України, за прийняття ним рішення з використанням свого службового становища про обрання його кандидатом на вакантну посаду.
За вироком суду чоловіка засуджено за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою вирок місцевого суду залишила без змін.
Позиція Верховного Суду
Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що доводи сторони захисту з приводу провокації злочину Суд вважає необґрунтованими, адже підбурювання має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який інакше не був би вчинений. У матеріалах справи немає таких відомостей, і в касаційних скаргах сторони захисту конкретних обставин цьому не наведено.
ВС нагадав, що згідно з рекомендаціями Європейського суду з прав людини з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів Суд насамперед перевіряє:
- чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»);
- якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим для свого захисту («процесуальний критерій провокації».
Щодо тлумачення поняття “пастки”
Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти – працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання – не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, за котрою стежать, певний вплив, провокуючи її скоїти правопорушення, яке би вона в іншому випадку не вчинила, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ і розпочати кримінальне переслідування (пункт 55 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року, заява №74420/01).
Аби встановити, чи було розслідування «суто пасивним», Суд вивчає мотиви, що виправдовували операцію проникнення, і поведінку державних органів, які її здійснювали. Зокрема, Суд встановлює, чи були об`єктивні сумніви у тому, що заявника втягнули у злочинну діяльність або схилили скоїти кримінальне правопорушення.
Так, спростовуючи доводи сторони захисту стосовно провокації злочину правоохоронними органами, колегія суддів зауважує, що кримінальна відповідальність за порушення заборони щодо надання неправомірної вигоди службовій особі настає в тому разі, коли особа, яка надає неправомірну вигоду, усвідомлює, що дає її саме такій особі, й у зв`язку з можливостями її посади, значущістю, статусністю та вагомістю цієї посади переконана в тому, що мету, яку вона переслідує, буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає зазначена посадова особа.
Висновки Суду
Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено, що засуджений усвідомлював, яку посаду обіймає службова особа, і саме у зв’язку з цим пропонував йому неправомірну вигоду.
До того ж суди обох інстанцій з посиланням на відповідні протоколи огляду та аудіо-, відеоконтролю достеменно встановили відсутність провокативних дій з боку працівників НАБУ, врахувавши показання свідків, зокрема і свідка, який підтвердив у судовому засіданні, що засуджений раніше вів із ним розмову з приводу влаштування на посаду до НАБУ шляхом вирішення цього питання поза встановленим порядком.
Верховний Суд залишив вирок Вищого антикорупційного суду без змін.
Читайте також: Доходи, які враховуються при визначенні розміру аліментів: що роз’яснив Верховний Суд.
