Верховний Суд в складі колегії суддів Другий судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 283/1443/16-ц визнав особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позивачка, власниця житлового будинку, просила суд визнати колишнього чоловіка своєї дочки, який був зареєстрований в цьому будинку, особою, що втратила право користування житлом.
Позов аргументований тим, що з 2013 року відповідач припинив спільне проживання зі своєю родиною в цьому будинку, комунальні послуги з утримання житла не платить, проживає і працює в іншому місті.
Районний суд задовольнив вимоги позивачки. Він мотивував своє рішення тим, що відповідач не проживає в будинку позивачки з моменту реєстрації.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і відмовив в задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивована тим, що виїзд на тимчасове проживання в іншу місцевість у зв’язку з навчанням або роботою є поважною причиною відсутності особи за місцем проживання.
Дослідивши матеріали справи, ВС дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність передбачених зазначеною нормою підстав для задоволення позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Такий висновок ВС обгрунтував наступними фактами:
– відповідач з моменту реєстрації не проживає в житловому будинку, що належить позивачці;
– укладений між відповідачем та дочкою позивача шлюб розірвано;
– відповідач постійно проживає в іншому місті, де займається торговельною діяльністю.
Також ВС вважає, що висновок апеляційного суду про те, що проживання в іншій місцевості в зв’язку з роботою є поважною причиною непроживання відповідача в спірному житловому приміщенні, не ґрунтується на нормах статті 3, 6, 8 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні »та спростовується доказами, наданими позивачкою.
Постанова по справі № 283/1443/16-ц було винесено 1 лютого 2018 року.
